Яка я щаслива, що знайшла ваш будинок престарілих в Рівному! Мамі саме у вас стало набагато краще і їй подобалося у вас. Тому що будинки престарілих в Київській області, у Львівській і Вінницькій області, у яких довелося побувати – то був жах! Я зараз розкажу читачам, щоб вони знали, що саме краще обирати ваш приватний дім престарілих «Благодать»! Коротше, дивіться.

Я коли тільки почала шукати будинок для людей похилого віку для мами, то взагалі не знала, з чого почати. Хотілося, щоб було якесь людське місце, де не страшно залишити рідну людину. Але те, що я побачила під час поїздок – то був повний шок. У Київській області будинки престарілих спочатку були – побували в трьох різних, всі – «приватні», але то тільки по документах, а по факту – повна розруха. В одному – запах сечі на весь коридор, таке враження, що там взагалі не провітрюють. Підлога стара, все скрипить, кімнати темні, тісні, як комірчини, люди сидять без діла, ніхто з робітників до них не підходить. Я як побачила одну бабусю, яка просто сиділа на стільці посеред коридору в мокрій сорочці, мені серце стиснулося. А працівниця, яка нас супроводжувала, навіть не звернула на неї уваги.

Потім була поїздка у будинок престарілих у Львівську область – вирішила, що може там щось буде краще. Але ж ні! Там нас зустрів якийсь чоловік у брудному халаті, провів нас до «палати», де сиділо четверо людей – і видно було, що ніхто не доглянутий. На підвіконні лежав відкритий хліб, на столі розлите щось клейке, і ніхто не прибирав. У мами тоді вперше з’явилися сльози на очах – вона сказала, що краще вже вдома лежати, ніж тут. І я її прекрасно зрозуміла. Але не могла! Вона дуже хвора, у мене багато роботи, я ж маю заробляти гроші… А ще й коли ми пішли з того будинку для престарілих, чули з іншої кімнати, як хтось кричить, а працівники навіть не реагували. Я після того місця не могла спати нормально два дні, все перед очима стояло. А от у Вінницькій області будинок престарілих це взагалі капець, я взагалі думала, що попала в якийсь фільм жахів. Там територія така, ніби закинутий піонертабір. Будівля стара, штукатурка облізла, все сіре. Робітники ніби з радянських часів – говорять через зуби, ніби ми їм щось винні. Кімнати холодні, навіть у травні всередині було сиро. Одній жінці, яка там жила, несли їжу просто в ліжко, без столика, без нічого – і вона їла руками, бо ложку не тримала. Я тоді спитала, чи є лікар – сказали, що приходить раз на тиждень, а догляд за тиском, за ліками – це все, як виходить. І це називається «приватний будинок престарілих з доглядом». Мені було соромно, що я взагалі повезла туди маму, ну правда. Після того я вже не вірила, що взагалі є нормальні варіанти. Думала залишити маму вдома з доглядальницею, хоч це й дуже нам не підходило, ще й дорого, і все одно не ті умови, їй реально потрібен був хороший будинок пристарілих. І коли потрапили уже у ваш пансіонат для престарілих у Рівному – чесно, вперше за всі поїздки зітхнула з полегшенням! Я реально вже була настільки виснажена цим всім, що навіть коли побачила сайт вашого будинку престарілих «Благодать», не спішила дзвонити. Думала знову буде черговий обман, картинка одна, а в реальності все інше. Але щось мене таки підштовхнуло – може, остання надія. Подзвонила, поговорила з адміністратором, мені сподобалося, як все спокійно і чітко пояснили, без нав’язування, без приховування, без «мекання». Запропонували приїхати на огляд, навіть без зобов’язань. Я тоді взяла маму і ми приїхали в Рівне у пансіонат для престарілих. Коли ми тільки зайшли на територію – я вже зрозуміла, що це зовсім інший рівень. Все чисто, приміщення охайне, з новими вікнами, нічого не обшарпане, красиво і стильно. Зустріли нас дуже тепло, мама навіть здивувалася, каже, що вперше за весь час з нею говорять не як з тягарем, а як з живою людиною. Повели на екскурсію – показали кімнати, їдальню, зону відпочинку, все доволі просто, але чисто, сучасно і затишно. Саме те, що треба для нормального життя літньої людини! Окремо приємно здивували самі умови прийому в будинок престарілих. Все офіційно, з договором, ніхто нічого не приховує. Коротше порядок оформлення в будинок престарілих був повністю понятний і простий. Перед заселенням мама пройшла огляд у лікаря, потім ще з нею говорив психолог. Сказали, що це для адаптації, щоб їй було легше звикнути. Це для мене було важливо – бо після того як ми побачили інші будинки інтернати для престарілих та інвалідів, що ми побачили там, я вже нічому не вірила. А тут все серйозно, і до кожного підход відчувається. Медсестра розпитала про всі хвороби, таблетки, навіть про те, що мама любить їсти, і чого не переносить, правда! Перші дні у вас мама ще переживала звісно, але вже на третій день, коли я приїхала її провідати, вона сиділа у кріслі і спілкувалася з іншими мешканцями. Це був для мене просто шок, бо до цього вона вже майже ні з ким не говорила, була закрита в собі. А тут – розцвіла! Її поселили в кімнату на двох, з пані з Тернопільської області – будинок престарілих це теж у неї не перший до речі, так от, вона дуже спокійна, приємна жінка. Кімната світла, телевізори є, гарна білизна, все доглянуте, туалет і душ поруч, все з поручнями, щоб зручно було людям з поганою ходою. Харчування – то взагалі окрема тема. Коли я побачила меню – не повірила. Там не просто якась каша і чай, а повноцінне п’ятиразове харчування: перше, друге, компот, перекуси. І все свіже, домашнє, ну правда! Мама сказала, що дуже смачно, навіть краще, ніж вдома, а їй ще все готують відповідно до її дієти. У неї проблеми зі шлунком, і в інших пансіонатах для престарілих на це просто махали рукою. А тут – реально дотримуються всього.

Що стосується лікування – мама постійно під наглядом медсестри. Їй міряють тиск, дають таблетки по розкладу, є постійний контакт з лікарем. Коли почалися її болі в ногах, зробили обстеження, призначили якусь їхню фізіотерапію і вже через тиждень вона почувалася набагато краще. Вперше за довгий час почала спати нормально, не скаржилася на спину, навіть апетит з’явився. Раніше вона лежала майже весь час, а тут стала активнішою. У них там є заняття, руханки, навіть співають разом іноді або читають газети. Коротше догляд за пристарілими у Рівному у вас найкращий, і я це пишу від щирого серця! І що мені особисто дуже сподобалося – що робітники не просто виконують обов’язки, а реально з повагою ставляться до людей. Не як до «дідів», а як до людей, які заслуговують на нормальне життя. Завжди усміхнені, терплячі, пояснюють, жартують, підтримують. Я кожного разу, коли приїжджаю у ваш дім престарілих, бачу, що мама чиста, доглянута, у гарному настрої. Вона сама сказала, що вперше відчуває, що про неї дійсно піклуються, що догляд за пристарілими тут у вас на 5+! Тепер і я спокійна. Не мучуся кожен день, що мама сама, чи встала вона, чи поїла. Я знаю, що вона в надійних руках. І навіть коли я не приїжджаю тиждень – мені дзвонять, якщо щось потрібно, звітують про її стан. Це дуже важливо, бо я працюю і не завжди маю можливість бути поруч.

Ще що хочу додати – я спочатку думала, що хоч навіть це приватні будинки престарілих – там люди просто доживають. Що це щось сумне, сіре, де всі лежать і мовчки чекають, поки мине час. Але у вас в «Благодаті» все зовсім не так. Там люди не доживають – вони живуть. І це не якісь гарні слова для сайту. Це я кажу, як людина, яка бачила, як виглядає справжнє людяне ставлення до старших. Мамі там є з ким поговорити, вона не самотня. Вона мені сама сказала, що в неї з’явилися подруги. Реальні подруги, не просто сусідки по палаті. Вона їх називає по імені, розказує, хто чим хворіє, хто кого як називає, хто які історії з молодості згадує. І це так приємно чути, бо вона вже давно не мала такого спілкування. Каже, що навіть чекає обіду не тільки через те, що хоче їсти, а бо то нагода посидіти в компанії. Вони всі сідають за стіл, говорять про погоду, про новини, про дітей, хтось щось пожартує і вже не так страшно старіти. У них там в будинку для престарілих є така домашня атмосфера, ніби невеличке село, де всі всіх знають. І працівники з ними разом на свята – не відсиджуються у себе, а організовують все разом. Дні народження святкують, і Паску, і Трійцю – зі столом, з квітами, співають, прикрашають зал. Приїжджають діти мешканців, приносять гостинці, у кого немає родичів – тим все одно приносять щось, щоб ніхто не був ображений. Такий будинок престарілих ціни реально виправдовує! Я бачила фото – мама в вишиванці, усміхнена, поруч з працівниками і мешканцями. А вона ж колись казала, що в житті більше ні на яке свято не вдягне нарядне. То видно, як змінилася її душа. А ще вони там і рукоділлям займаються. Мама мені якось передала серветку вишиту, я аж просльозилася. У неї руки давно тряслися, а тут вона змогла – бо їй допомогли, підказали, підбадьорили. Кажуть, що займаються цим в групі, і це для неї навіть певна терапія. І телевізор дивляться разом, фільми обговорюють. І що мене остаточно переконало, що я зробила правильний вибір коли вибрала ваш приватний будинок престарілих – це коли вона сама сказала, що їй тут добре. І не просто раз, а вже кілька разів. Вона каже, що не хоче повертатись додому! Не через мене, не тому що щось не так, а тому що їй тут дійсно легше, вона тут лікується. Вона спокійна, бо знає, що вночі, якщо щось трапиться, до неї відразу прийдуть. Що не треба чекати, поки донька з роботи прибіжить чи доглядальниця прокинеться. Тут догляд за пристарілими у Рівному найкращий. І вона не відчуває себе обузою. А це для неї дуже важливо. А я працюю, їжджу у справах, лягаю спати і я не боюся. Я знаю, що мама у вас у добрих, надійних руках. А це найбільше щастя для дочки.

Ще раз дякую всьому вашому персоналу будинку престарілих у Рівному «Благодать». Ви справді робите дуже велику справу. Вона не гучна, але дуже потрібна. Ви даєте людям спокій. А їхнім дітям вдячність і впевненість. Хай вам за це все повертається сторицею. І від мене, і від мами!