Будинок престарілих у Рівному або Луцьку? Раджу «Благодать» у Рівному і більше нікуди!
Вітання усім. Для мене дім для престарілих – завжди викликало щось таке негативне. Аж поки я не зіткнулася сама з необхідністю шукати будинок для престарілих. І знаєте, тоді вже вибору особливого не залишалося. Бо як життя скластися може – цього ніколи не передбачиш. У тітки моєї – мамина рідна сестра – з дитинства було слабесеньке здоров’я, як мені розповідали, але трималася вона завжди бадьоро. Вона й не заміжня була, сама все життя прожила, ось так вийшло в неї. У нас у Рівному – квартири у неї не було, у старенькому будиночку ще з діда-прадіда жила. Все життя на швейній фабриці пропрацювала, руки золоті, усім у родині щось колись шила. Але вік своє бере. Останні роки серце підводити почало, тиск скакав, та ще й після перелому стегна вже сама ходити як слід не могла. Ми з чоловіком їй допомагали, скільки могли. Продукти возили, по хаті прибирали, тоді ще не думали десь шукати будинки престарілих у Рівному чи Волинській області або самому Луцьку. Але останній рік став просто катастрофою. Тітка після другого інсульту майже не вставала. Потрібен був догляд постійний – годувати, переодягати, мити. Ми працюємо обоє, діти підлітки, на нас і так усе тримається. Мама моя вже сама немолода, руки не витримували її доглядати. Наймали сиділку у Рівному, на догляд за пристарілими професійний надіялися, але то великі гроші, а толку мало – то не прийде, то нап’ється, то ще якась біда. Дійшло до того, що після однієї ночі, коли тітка пролежала без догляду, бо сиділка не з’явилася, а ми вночі не могли приїхати, вона отримала пролежні. Тоді вже стало зрозуміло – так більше тривати не може. Або ми знайдемо місце, де їй допоможуть професійно, або просто втратимо людину.
Довго вагалися, серце розривалося. Бо як це – віддати рідну людину в будинок для людей похилого віку. Але здоровий глузд переміг: краще хороший будинок пристарілих з доглядом, ніж лежача людина вдома без належної допомоги. Почали шукати. По Рівному чомусь нам здалося, що ситуація була непроста. І ми чомусь одразу почали дивитися по інших містах будинок престарілих – Луцьк, Івано Франківська область, Львівська, Вінницька, Житомирська, Хмельницький, Кропивницький… І от чоловік десь почув, що у є типу нормальний дім престарілих у Луцьку – і недорого, і догляд обіцяли гарний. На вигляд по фото – сучасна будівля, все гарно оформлено, і кімнати нібито з ремонтом. Позвонили, там нам наобіцяли золоті гори: і догляд за пристарілими цілодобовий, і харчування п’ятиразове, і лікар на місці, і прогулянки на свіжому повітрі. Ціна за будинок престарілих була підозріло низькою, але ладно. Ми тоді вже настільки втомилися від усього цього клопоту, що вирішили ризикнути. Поїхали ми з чоловіком на вихідних у Луцьк, подивитися той заклад. На перший погляд – усе ніби нормально. Нас зустріли привітно, показали одну кімнату – світлу, охайну. Інших не показували, мовляв, всі зайняті. Ми трохи насторожилися, але думали, що може дійсно багато людей. Директор закладу – жінка така балакуча, мастак гарно говорити, дуже нас заспокоювала. Ми з нею і договір підписали, оплату внесли за місяць уперед. Перевезли тітку за кілька днів. Спершу все було ніби нічого – телефонувала нам перший тиждень, казала, що все добре. Але потім почалися дзвінки від неї зі сльозами, що там холодно, годують абияк, персонал грубий. Ми подумали, що може тітка просто не звикла ще, все ж таки нове місце, будинки інтернати для престарілих та інвалідів це специфічні заклади.
Але потім якось приїхали ми без попередження. І те, що ми там побачили – не передати словами. Будівля ззовні ніби й пристойна, а всередині – жах жахливий, старенькі лежать у коридорах, у брудній білизні. У кімнаті у тітки – вогкість, речі її зникли кудись, сама вона лежить, схудла, синці на руках звідкілясь. Медсестра якась груба, навіть не хотіла пояснювати нічого. Їжу занесли у пластиковому брудному контейнері, несмачною кашею смерділо по всьому коридору. Про обіцяного лікаря й мови не було – приходив якийсь чоловік раз на тиждень, навіть не медик, як ми потім дізналися. Отакий приватний будинок престарілих Волинська область нам підкинула, «дякуємо» прям велике… Ми забрали тітку звідти того ж дня, хоча нам ще й погрожували що не віддадуть гроші за розірвання договору. Але тут вже було не до грошей. Головне – врятувати людину. Після цього довелося кілька тижнів відновлювати її здоров’я вдома, після тих жахів. Але ж ми не можемо цілодобово бути біля неї. Довелося шось шукати інше. Виставила у себе у фейсбуці сторіз – порадьте будинки престарілих в Київській області може, чи Рівненській області, якщо у нас такі є. І мені написала дуже добра знайома, типу, ти чого шукаєш в інших містах, коли в нас у Рівному є будинок престарілих, який кращий за всіх в Україні?? Я спершу не повірила. Бо ми з чоловіком тоді гуглили, шукали – або якісь державні будинки для людей похилого віку без місць і з чергами на роки вперед, або приватні будинки престарілих такі, де ціни як за готель п’ятизірковий, а що реально за ці гроші – не зрозуміло, додзвонитися до них неможна було, короче то був фейк судячи з усього. Ну і от та знайома дала номер телефону – (098) 859-68-72, сказала – подзвони сюда у «Благодать», сходи, сама подивися, там все на найвищому рівні, і догляд за пристарілими, і персонал, і атмосфера. Знаходиться центр «Благодать» у нас в Рівному на вул. Володимира Стельмаха 28 А. Я трохи сумнівалася, але подумала – а чого б не спробувати, все одно вже нічого не втратимо. Того ж вечора набрала по тому номеру. Відповіла дуже приємна адміністраторка, усе розпитала про стан тітки, розказала докладно, які у них умови прийому в будинок престарілих і що конкретно вони надають. Вже по телефонній розмові відчувалося – зовсім інший підхід, не те що в Луцьку дім престарілих. Домовилися на зустріч.
На другий день по обіді приїхали ми з чоловіком. І от тут я скажу чесно – не чекала побачити такого. Територія охайна, ніякого запаху, усе чисто. Це такий типу пансіонат для престарілих у Рівному. В самій будівлі – ремонт свіженький, але не показушний, а все продумано під людей похилого віку: поручні, зручні меблі, широкі двері, щоб і на візку можна було проїхати. Поспілкувалися з директоркою – дуже компетентна жінка, видно, що з душею ставиться до справи. Провела нас по всьому будинку престарілих. Показала палати – затишні, є по дві людини, є одномісні. У кожній кімнаті – свій санвузол, телевізор, зручні ліжка з протипролежневими матрацами. Харчування – за індивідуальними потребами, є медсестри на чергуванні цілодобово, лікар є свій. Ще й реабілітолог працює. Особливо мене вразило, що старенькі там не лежать без діла, а постійно чимось займаються – хто на заняттях з фізкультури, хто в майстерні щось робить, хто просто в залі разом телевізор дивиться. Видно було, що люди там не покинуті, а живуть нормальним життям, наскільки це можливо у такому віці і стані. Цей будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів нас дійсно вразив і ми навіть не роздумували. Домовилися одразу, що через кілька днів привеземо тітку. Надали весь перелік документів для оформлення в будинок престарілих, оформили і перевезли її. І, чесно скажу, я тоді вперше за багато місяців видихнула з полегшенням. Перед цим звісно підготували все як слід – новий одяг, улюблену подушку, фотографії, книги, щоб хоч трохи відчувала, що це для неї не лікарня, а дім. Хвилювалися страшенно. Після того досвіду з будинком престарілих у Луцьку, вона й сама дуже боялася, постійно просила не залишати її десь де їй буде зле.
Везли ми її того ранку у «Благодать», пам’ятаю, як зараз – погода була похмура, серце стискалося, але ми знали,що робимо правильно. Приїхали. Нас зустріли медсестра і адміністраторка, допомогли тітку заселити в її палату. Вона дуже хвилювалася спочатку, очі перелякані були. Але дівчатка відразу почали з нею спокійно і лагідно говорити, пояснювати, що де і як, показали, де її речі будуть, що можна буде дзвонити нам коли захоче. Перші години ми пробули у цьому шикарному будинку престарілих Рівного разом з нею, щоб хоч трохи її заспокоїти. На обід принесли таку їжу, що я сама б не відмовилася – суп, печене м’ясо, пюре, компот. Усе свіже, смачне, не якась там каша-недоїдка як було в тому жахливому будинку престарілих у Луцьку. Тітка навіть трохи з апетитом поїла, хоча після усього пережитого у неї з апетитом було погано. Ми потім пішли, а в душі все одно неспокійно було – як вона там залишиться сама. Але домовилися з дівчатками з центру, що я наступного дня обов’язково приїду зранку. Приїхала. І що мене вразило – тітка вже сиділа у кріслі у холі, розмовляла з іншими жіночками. Очі вже не такі налякані, обличчя трохи «розвиднілося». Розповіла мені, що вночі до неї кілька разів приходили перевіряти, чи все добре, допомогли встати, переодягли. Медсестри уважні, не грублять, жартують, підтримують. Все так, якими реально мають бути пансіонати для престарілих.
Поступово почала вона адаптуватися. Десь через тиждень ми приїхали – тітка вже брала участь у заняттях з фізичної терапії. Почала знову більше говорити, попросила привезти їй ще книжок, попросила улюблену вишивку, бо захотіла щось робити руками. Це для нас був просто шок, бо до цього вдома вона лежала і навіть розмовляти не хотіла – тільки сльози були.
Через місяць перебування у цьому пансіонаті для престарілих в Рівному ми вже бачили зовсім іншу людину. Так, фізично вона залишалася слабкою, хоча і тут був прогрес, але психологічно – ніби відродилася. Почала самостійно сідати, їсти, брати участь у спільних заходах. Подружилася з однією жінкою з Луцька, яка у будинок для престарілих «Благодать» давно переїхала, тепер разом вони і телевізор дивляться, і на прогулянки виходять. Коли ми приїжджаємо – завжди усміхнена, розповідає новини з «їхнього життя», просить не хвилюватися за неї. Для мене це було найбільшим полегшенням. Бо до цього совість просто з’їдала – як можна віддати людину в дім для престарілих. А тут зрозуміла – головне не де людина фізично перебуває, а в яких умовах, і як до неї ставляться. І от саме в цьому будинку престарілих у Рівному тітка вперше за довгий час відчула себе не тягарем, а людиною, про яку дбають.
Зараз вже більше півроку вона там. Ми приїжджаємо часто, в неї є телефон, дзвонить коли хоче. Стан здоров’я стабілізувався, показники аналізів значно покращилися. Усі працівники будинку пристарілих насправді працюю не формально – видно, що їм не байдуже. Я вже тепер і сама всім знайомим раджу – якщо в житті трапляється така ситуація, не бійтеся шукати хороший будинок для престарілих, у Рівному є чудовий заклад «Благодать», скидаю посилання всім, і вам тут також залишу його: https://pansionat-blagodat.com.ua/. Бо часто вдома без фахової допомоги людині тільки гірше. А у хорошому місці вона може і набагато довше пожити, і якісніше, веселіше, і серце не буде розриватися.
І от що хотіла ще сказати. Коли ми після того жахливого досвіду з приватним будинком престарілих в Луцьку почали знову шукати, я дуже уважно все перевіряла. Почали з того, що взагалі склали список, на що будемо звертати увагу. Перше – сам заклад і його умови. Чи є установа ліцензована. Бо багато приватних будинків престарілих працюють без будь-яких дозволів. Друге – стан закладу всередині. Чи чисто, чи немає запаху сечі, чи доглянуті санвузли, душові. Наявність поручнів, спеціальних ліжок – це теж одразу видно, чи реально заклад піклується про людей, а не просто зібрав з них гроші. Це все є у «Благодаті» Третє – працівники. Це найважливіше. Як спілкуються медсестри і санітарки, чи є лікар у штаті. Дуже багато пансіонатів для престарілих кажуть, що лікар приходить раз на місяць, а насправді люди там лежать без належної медичної допомоги. Ми питали прямо – скільки чергових медсестер є в нічну зміну, як часто змінюють підгузки, як організоване харчування. Ну і звертайте увагу звісно на харчування, дозвілля, психологічний стан людей і, найголовніше ще, можливість приїжджати без попередження. Оце прямо червоний прапор – якщо вам кажуть, що приходити можна тільки в чітко визначений час і з попереднім дзвінком. Це значить, що вони щось приховують. Тому удачі вам, а від себе порекомендую будинок престарілих в Рівному «Благодать»!