Шукаєте пансіонат для літніх людей у Рівному, Луцьку, Львові чи ще десь? Я маю для вас пораду!
Вітаннячка! Ось про що я хочу поговорити… Про те, що до сих пір в наш час важко знайти достойний пансіонат для літніх людей, де б можна було не тільки не хвилюватися за рідну людину, а де б її поставили на ноги у прямому сенсі слова! Я для татка знайшов у нас прямо такий пансіонат для літніх людей у Рівному, хоча в Луцьку до цього шукав, навіть роздумував про пансіонат для літніх людей в Київській області, Львівській… І так, я нажаль повівся на обіцянки деяких інших недобросовісних будинків для людей похилого віку і хотів вас застерегти від цього і дати декілька порад, куди б я радив звертатися. Почну з негативного досвіду. Історія така, що серце обіймаєш руками і тримаєш, бо інакше зболить. Вся ця епопея з пошуком пансіонату для літніх людей для татка почалася не з хорошого життя. Таткові вже сімдесят вісім, але тримався молодцем довгий час – город, дача, газети читав зранку за кавою, анекдоти з сусідом на лавочці перемивав. А тут взимку впав. Прямо біля під’їзду. Лід, сніг, нічого не посипано. Перелом шийки стегна. Операція пройшла, лікарі старалися, але реабілітація – це окрема пісня. Мама вже років десять як відійшла, я працюю, сім’я, діти малі, а тато лежить у ліжку і не встає. Сам доглянути не міг, а сиділка на день-два – це не вихід. Треба було шукати місце, де б його поставили на ноги, щоб він хоча б міг самостійно в туалет ходити і за столом сидіти. Одразу державні будинки для людей похилого віку я відкинув. Сидів вечорами з ноутом, шерстив всі ці сайти, групи у фейсбуці, форуми. Чесно скажу, спочатку не дивився будинок престарілих у Рівненській області, в Луцьк дивився, пансіонат для літніх людей у Львівській області дивився – там щось знайшов із санаторним ухилом. Але мама б мені вві сні прийшла і насварила – тато з дому далеко не любить їхати, та й як його везти на каталці через пів області. Київські пансіонати відпали самі по собі – дорожнеча, логістика ще та. А про Рівне я чогось не думав, сам не знаю чому. І тут на одному сайті для догляду за пристарілими вискочила реклама – будинок для людей похилого віку у Рівненській області, наче новий, типу з сучасними методами реабілітації, фізіотерапією, класним харчуванням. Фото такі гарні – нові ліжка, тренажери, усміхнені бабусі й дідусі. Аж душа раділа, думав – ось, знайшов. Ага… Знав би ЩО я знайшов. Подзвонив. Відповіли чемно, пообіцяли догляд на вищому рівні, щоденні заняття з реабілітологом, що все під контролем, а головне – відвідування без обмежень. Ціни за пансіонат для літніх людей той теж, скажу чесно, не кусалась. Думаю, ну от воно, рішення. Але б мало насторожити…
Зібрав татка. Найняв машину, допомогли занести. Приїхали. І тут почалося. Зовні будівля ніби й нічого, але всередині… ну що вам сказати. Зайшли у той пансіонат для літніх людей – запах стоїть такий, що одразу в ніс ударяє – суміш ліків, хлорки і чогось старого, важкого. У холі ніхто не зустрічає, довелося шукати когось з персоналу. Нарешті вийшла дівчина, видно – знічена, не дуже розуміє, що до чого. Показали кімнату. Ліжко старе, пружини випирають, матрац просілий. Штори сірі, вікна давно не мили. Сусід по кімнаті – дідусь, що лежить і тихенько стогне. Запитав, де фізіотерапія – провели у підвал, де стоїть один старий велотренажер і стіл для масажу, на якому пилу хоч косу клади. Про якесь персональне харчування навіть смішно говорити – на обід, якраз потрапили, всім принесли якусь затхлу кашу і розварені макарони без нічого. Тато ще не встиг толком роздивитися, а я вже розумів – тут його не залишу. Але вирішив ще поговорити з керівником того будинку для людей похилого віку. І от тут – апофеоз. Почав питати про догляд, про процедури, про штат. А у відповідь – загальні фрази, ухиляння, типу все добре, все є, не хвилюйтесь. Запитав про ліцензії – показати не можуть, мовляв, все в процесі. Запитав про сертифікати у реабілітолога – та реабілітолога в них узагалі немає, є санітарка, що «має досвід». Тут уже просто закипів. Як так можна – на сайті обіцяють одне, а насправді – халепа. Забрав тата з цього будинку для престарілих того ж дня, ледве машину знову знайшов. Тато згодом сам зізнався – провів би там хоча б добу і просто в депресію впав би. Отакий був мій перший досвід з так званим «пансіонатом європейського рівня». На той момент злості було стільки, що готовий був і в соцмережах про них написати, і в контролюючі органи звернутись. Але вирішив спершу знайти дійсно нормальний пансіонат для літніх людей таткові, бо енергію треба було кидати на користь, а не на злість. І от далі почалося найцікавіше – пошук того самого пансіонату для літніх, де би тата таки поставили на ноги. Вивчав уже все ретельніше – читав відгуки, перевіряв, чи є юридична особа, дивився фото і відео, намагався знайти людей, які реально тримали там родичів. І ось натрапив на ще один варіант – вже не реклама в інтернеті, а по «сарафанному радіо», одна знайома розказала. Каже, її знайомі туди відправляли бабусю і були задоволені. Знаходився той пансіонат для літніх людей в Рівному і в Луцьку (чомусь вони себе поставили теж, хоча там їх не було, наскільки я зрозумів) у приватному будинку на околиці міста, не в центрі, але з гарним подвір’ям, обіцяли спокій, затишок, кращий догляд за пристарілими у Рівному, теплу домашню атмосферу. Ну, думаю, може це і є той варіант. Подзвонив, домовився про зустріч. Приїхали з татом, дивимося: будинок зовні акуратний, квіти у дворі, лавочки. Начебто норм. Нас зустріла господиня, дуже привітна жінка. Говорила переконливо, мовляв, у неї маленький пансіонат для літніх людей – не на конвеєр, як великі заклади, а індивідуальний підхід, домашня їжа, персонал перевірений, тато буде як удома. При чому казала тільки про пансіонат в Рівному, про Луцьк ні слова. Дивлюсь – інші мешканці сидять на лавочках, хто читає, хто спілкується. Виглядало усе по-домашньому, і я вже було подумав, що можливо тут все і справді по-людськи. Домовилися, що тата привезу за пару днів. Привіз. Перший день – усе ніби гаразд, тато навіть посміхнувся, каже, люди приємні, хата не лікарняна. Я вже полегшено зітхнув. Але на третій день почалися дзвіночки. Дзвонить мені тато – голос такий стомлений. Каже, що чомусь зранку ліки не дали, обіцяли пізніше. Думав, може збіг, але на наступний день знову те саме. Поїхав у той будинок для людей похилого віку подивитися особисто. Поговорив із господинею – вона почала розповідати, що фармацевт приїде тільки раз на тиждень, і тому ліки дають за старою схемою, яку лишив сімейний лікар. А де той лікар – питання окреме, бо його там ніхто не бачив.
Далі більше. Почав спілкуватися з іншими мешканцями – тихенько, щоб нікого не насторожити. Дізнався, що вночі в будинку для людей похилого віку часто нікого з персоналу немає. Лишають одного чергового – і той спить у кімнаті на другому поверсі. Якщо щось трапиться – кричи не кричи, не почують. А там же лежачі люди, декому постійно потрібна допомога. Ну і добило мене остаточно, коли зранку приїхав без попередження. Зайшов у будинок – і застав картину: одна санітарка, вся на неї у пансіонаті робота, все Рівне начебто. Люди в піжамах сидять на стільцях біля їдальні, чекають сніданку вже півтори години. У деяких памперси не замінені, запах стояв неймовірний. І це при тому, що ще кілька днів тому мені в очі говорили про індивідуальний догляд і повагу до кожного. Тата того ж дня забрав. Сам не міг зрозуміти, як таке може бути. Господиня ще пробувала переконати, що це тимчасові труднощі, мовляв, одна працівниця захворіла, а другу не встигли викликати. Але зрозуміло було – це не випадковість, це система. На словах одне, на ділі знущання над людьми. Після того випадку знову була злість – уже навіть більша, ніж після першого пансіонату для літніх людей. Бо тут ще й людською довірою скористалися. Коли тобі в очі кажуть про турботу, а самі економлять на персоналі, ліках, харчуванні – це вже навіть не халтура, це відвертий цинізм. Хоча тут і ціни за будинок престарілих ще й доволі високі. Отак, цей пансіонат зіпсував не тільки нерви, а ще більше загострив почуття відповідальності. Після цього вже не довіряв словам. Тільки власні очі, документи, реальні рекомендації. І хоча здавалося, що нормального місця не знайдеш узагалі, я таки не здався. Хоча здавалося, що в наш час знайти пансіонат для літніх людей хоч в Рівному, хоч у Луцьку, хоч у Львові, де справді дбають про людей, а не просто забирають гроші за «повітря», – це як виграти в лотерею. Але ж не залишиш рідного батька без догляду. Тим більше, після всього пережитого він і сам став насторожений, каже – краще вдома лежатиму помиратиму, ніж у такі місця їхати. А я прекрасно розумів, що вдома ми з цим не впораємося. Сів ще раз за комп’ютер. Вирішив не спішити, перешукав усі місцеві форуми, перечитав сотні коментарів. І тут на одному з рівненських медичних форумів, у одній темі натрапив на згадку про пансіонат для літніх людей у Рівному «Благодать». Причому без нав’язливої реклами – просто людина написала, що її тітка там добре відновилася після інсульту. Оце вже зацікавився. Почав шукати – сайт простенький – https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ без надмірної мішури, але все дуже чітко й зрозуміло. І головне –реальні фото, де видно не показуху, а як справді все виглядає зсередини в пансіонаті для літніх людей. Дивуюся – як раніше про нього не натрапив? Адже шукав усе, що можна. Мабуть, тому що «Благодать» не піариться на кожному кроці, працює собі спокійно і ставку робить на якість, а не на гучні обіцянки. Це начебто така тиха гавань у Рівному.
Подзвонив за цим номером – (098) 859-68-72. Відповіла привітна адміністраторка, усе пояснила, запросила приїхати особисто подивитися. І от тут я вже вирішив діяти розумно – поїхав без тата, спершу сам усе вивчити. Приїхав на вулицю Володимира Стельмаха 28А. Ще на вході відчув різницю. Доглянутий будинок для людей похилого віку, чисте подвір’я, квіти, лавочки, альтанка. Всередині – чистота, немає оцього тяжкого запаху, який був у попередніх закладах. Сидять бабусі в холі, хтось читає, хтось телевізор дивиться, хтось у в’язанні займається. І найголовніше – видно, що люди спокійні, усміхнені, не зломлені. Поспілкувався з директоркою – дуже відкрита, все показала без зайвих питань. Кімнати світлі, зручні ліжка, сучасні матраци, кожна кімната – на кілька людей, але з особистим простором, а є і індивідуальні кімнати, що дуже зручно. Харчування – справжня домашня кухня, меню вивішене на тиждень наперед. Медсестри на зміні цілодобово, є окремий лікар, що приходить регулярно. Ліцензії показали одразу, усе офіційно! Нарешті я знайшов саме той пансіонат для літніх людей, який шукав, так ще і в самому Рівному, а не десь у Луцьку чи Львові! А ще мене вразило, що там дійсно займаються реабілітацією, а не просто говорять. Побачив, як фізіотерапевт працює з одним дідусем – вправи роблять під наглядом, поступово відновлюють рухливість. І не якась випадкова людина, а сертифікований фахівець. Є і заняття з психологом, і групові заходи. Тоді вже з татом поговорив, усе йому розповів. Він спершу не хотів, каже – знову кудись везти, а там як завжди. Але вмовив – сказав, що хоча б поїдемо подивитися разом. Приїхали. Тато подивився – і вперше за ці всі тижні побачив нормальне місце. Сказав, що готовий спробувати. Залишили його там. Перші дні їздив щодня провідувати і знаєте, вперше поїхав додому зі спокійною душею. Тато з кожним днем перебування у цьому пансіонаті для літніх людей наче розквітати почав – знову жартувати став, цікавитися, що нового. Через два тижні вже сам телефонує, розповідає, як заняття проходять, що на обід їли, з ким познайомився.
От тоді й зловив себе на думці – як же я раніше про цей пансіонат для літніх людей у Рівному не знав. Адже коли починаєш шукати, часто вилазять оці «розкручені» псевдолікарні, але на досвіді тільки «Благодать» працює якісно. Тепер всім знайомим, хто стикається з таким питанням, одразу раджу – не ведіться на красиві обіцянки, а шукайте місця, де реально піклуються про людей, наприклад, «Благодать». Тож буду радий, якщо комусь моя інформація виявилася корисною. Всіх благ, любі друзі!